Get Adobe Flash player

Духовні святині «Любецького шляху» (відео)

 

І славетний, і знаковий – це туристичний маршрут духовними святинями Чернігівського району «Любецький шлях». Він не новий, проте не такий популярний, як, скажімо, Седнівський. Хоча уваги заслуговує не меншої. Маршрут цікавий тим, що у кожному з сіл, яке пропонують відвідати туристам, є своя унікальна церква з непростою історією. «Любецький шляхом» проїхалася і наша знімальна група.

 

Сьогодні туристи найбільше цікавляться двома маршрутами Чернігівського району – Седнівським і «Андріївськими озерами», хоча всього їх десять. Серед них – «Любецький шлях», який знайомить, в першу чергу, з духовними святинями. Починається він з Нового Білоусу, де знаходиться найстаріша в області дерев’яна церква — Троїцька. Вона не лише зберіглася до наших часів, у 1939-му році жителі села не дозволили влаштувати тут склад.

Отець Роман Кицун, настоятель Троїцької церкви, с. Новий Білоус: «Буквально 2-3 місяці побула тут комора, і люди не вийшли на роботу, відмовилися йти збирати врожай, поки їм не відкриють церкву. І відкрили церкву».

 

Перша згадка про Георгіївську церкву у Рудці датується 1625-м роком. Після цього вона багато чого пережила, і зараз у селі діє храм, освячений у грудні 1996-го. Місцеві кажуть, коли в селі знову почали служити, стало вмирати набагато менше людей, ніж до цього.

 

З 2015-го відновлено богослужіння в Мохнатині. Сучасна церква стоїть на фундаменті старої, тієї, де у 1691-му з’явилася чудотворна ікона Божої Матері.

Отець Миколай Майборода, священик сіл Довжик, Мохнатин: «Легенда говорит о том, что человек местный, мохнатинский, ехал со стороны Репкинского района и подвозил женщину с ребёнком. Человек был уставший, постоянно подгонял лошадь батогом, чтобы она быстрее ехала и в какой-то момент понял, что, наверное, зацепил эту женщину. Когда обернулся, увидел, что женщины с ребёнком нет, а есть икона Божьей Матери с Богомладенцем».

 

За легендою на щоці у Божої Матері був слід від батога. Чоловік приніс ікону до церкви, де її згодом впізнали жителі одного із сусідніх сіл і попросили її повернути. Та через деякий час ікона повертається до Мохнатина – сама собою з’являється на дні криниці. Відтоді до ікони не перестають їздити паломники.

 

У Довжику церква також нова – освячена у 2000-му. А перша, дерев’яна, з’явилася на початку XVIII століття. До наших днів вона не зберіглася, на відміну від Храму Зішестя Святого Духа, що у Кувечичах. Дата його побудови невідома, та на третьому поверсі дзвіниці зберігся напис, який свідчить, що храм у 1898 році був пофарбований зовні, а, отже, зведений вже до вказаної дати. За радянських часів цю церкву також перетворили на склад, проте саме це, як не дивно, і врятувало її від руйнування.

Отець Ярослав Сачаво, настоятель Храму Зішестя Святого Духа, с.Кувечичі: «Закрыли и из него сделали хранилище колёс, зерна. Поэтому, наверное, храм и сохранился, потому что его хотели разобрать, разрушить, но так как тут сделали склад, его не разрушили. Открыли храм в 1989-м при отце Владимире, начались строительные работы, построили колодец, тут хатка рядом. И до сего времени идёт богослужение регулярное».

 

Над входом до храму – 18-метрова дзвіниця. Не зазнав змін за час існування церкви і триярусний іконостас, збереглися різьблена рама та позолота.