Get Adobe Flash player

Закрита Чорнобильська АЕС – відкрита сторінка історії України (відео)

 

Сьогодні виповнюється 31 рік з моменту наймасштабнішої техногенно-екологічної катастрофи сучасності  — аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Її жахливі наслідки гостро відчуваються і донині. Тоді, у 1986, свої домівки вимушені були покинути мільйони людей. Ліквідатори катастрофи  отримали серйозне опромінення і разом з потерпілими й досі потребують спеціального медичного забезпечення. Тисячі випадків онкологічних та серцево-судинних захворювань, інвалідність та вкорочені життя – таку ціну суспільство заплатило і нині сплачує  в результаті аварії. Згадати тих, хто ліквідував наслідки, хто рятував власну родину і рідну землю зібралася сьогодні обласна влада та громадськість Чернігова.

 

Ніч на 26 квітня 1986 року змінила життя мільйонів людей, їх свідомість та ставлення до «мирного атому».  Потужний вибух на Чорнобильській АЕС зруйнував частини реакторного блоку і машинного залу. Пожежу гасили до 5-ї ранку, проте  всередині четвертого блоку її вдалося ліквідувати лише 10 травня, коли значна частина графіту згоріла. Саме так більшість звикла сприймати ліквідаторів – це ті, хто безпосередньо був на пожежі. Але ж тисячі людей були зовсім поруч: перевозили цемент і готували суміші для гасіння,  мили транспорт, тварин і дороги, навіть не розуміючи весь масштаб небезпеки.

Ірина Симоновська, ліквідатор: «Меня шок настиг тогда, когда ночью мне позвонили в дверь. Товарищ, который нас собирал, и я сразу поняла. Ну а потом мы были в полном неведении. Мыли дороги, шла техника и вывозили людей из загрязненных территорий. Еще мыли скот, ну это такая очень тяжелая работа была, и физически, и больно было смотреть на бедных животных, которые… ну вот  глаза их как у человека».

 

Віктор Бакоцький, ліквідатор аварії, працював водієм і перевозив бетон, яким заливали пожежу. Каже, що ніхто нічого тоді не розумів і люди просто працювали і рятували. А «хвилинами слави» називає день, коли в нього народилася трійня. До багатодітної родини чорнобильця – а всього дітей стало п’ятеро – завітала і влада, і преса, пообіцяли квартиру… і не дали.

Віктор Бакоцький, ліквідатор: «Ну от так і жили, обіцяють, от стою на черзі,  і по цей день стою».

 

Б’ємо  і неувагою, і неповагою і подекуди відвертим хамством – як інакше назвати те, про що розповідають ліквідатори.

Віктор Бакоцький, ліквідатор: «Зараз зайди наприклад у маршрутку, лише одному дозволяють, а це збори були, так тепер можна і більше. А  то зайди – один сидить, мене раз і висадили в дороге біля 5 кутів, я біля Прогресу живу, сказали виходи  — ну як оце?».

Ірина Симоновська, ліквідатор: «Вот в 42 маршрутке я захожу и говорю «ликвидатор 1-й  категории».  На что мне в ответ водитель говорит:«Ликвидаторы 1-й категории уже в Яцево».

 

Ірина Симоновська припускає, що саме визначення «ліквідатор» за кілька років взагалі зникне як таке. Вже сьогодні їх статуси змішані з потерпілими від аварії, а пенсії інколи навіть менші за розміром.

Анатолій Лігун, голова обласної організації інвалідів “Союз Чорнобиль України”: «Мене сьогодні хвилює одна дуже важлива річ. Я людина категорична і принципова, особливо там, де стосується справедливості і правди, і тому 31 річниця – а ліквідатори не відчувають, що вони ліквідатори. Влада ліквідаторів, тих, хто врятував світ, врятував ті жертви змішала з самими жертвами. Вони не виділені в рятувальники. В усьому світі такого немає, щоб жертва і рятівник були на одному рівні. І ось 31 рік пройшов, і ліквідатори забуті, навіть в посвідченні записано не учасник, а «громадянин, який постраждав».

 

В Чернігівській області нині живе 9 тисяч ліквідаторів. До роковин в облдержадміністрації нагородили учасників почесними відзнаками та подяками.

Леонід Сахневич, перший заступник голови облдержадміністрації: «Я бажаю, щоб дійсно держава звернула увагу і віддала той борг, який є нині в державі перед вами».

Ігор Вдовенко, голова обласної ради: «По великому рахунку і чесно ви заслуговуєте  набагато більше, ніж ви маєте сьогодні.  І ті компенсації і пільги, на мою думку, мали б бути  хоча б мінімум в два рази були більшими, ніж є на сьогодні».

 

Сьогодні на мітингу біля монументу чорнобильцям зібралися ті, хто пам’ятає квітнево-травневий жах і ті, хто народився вже після трагедії і має засвоїти цей гіркий урок, аби не допустити повторення у майбутньому.